ЗапорiжАудит
ЗапорiжАудит.Податки.Право
аудиторськi фiрми

Неділя, 24.09.2017, 06:46

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року                                         м. Київ                              К-38432/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),  Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2009 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010 у справі № 2а-2374/09/0870

за позовом          Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"

до                    Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про                    визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2008 № 0000630802/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "збір за забруднення навколишнього природного середовища" у розмірі 20 650,86 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у позові відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як було встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами документальної виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2008 фахівцями контролюючого органу, було складено акт від 04.07.2008, у якому зазначено, що в порушення абз. 3 п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 зі змінами та доповненнями, позивач не нараховував та не сплачував збір за розміщення відходів. Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано накопиченням позивачем відпрацьованих люмінесцентних ламп внаслідок несвоєчасної передачі останніх для утилізації.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про систему оподаткування" платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п. 14 ст. 14 зазначеного Закону до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Так, приписами ст. 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.1999 за № 544/3837 (зі змінами та доповненнями) було затверджено Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 2.1. вказаної Інструкції, платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

За змістом ст. 1 Закону України "Про відходи" розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Під спеціально відведеними місцями чи об'єктами згідно приписів вказаного Закону розуміються місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Крім того, аналогічне визначення терміну "розміщення відходів" містить Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Так, п. 2 зазначеного Порядку № 1218 визначено, що ліміт на розміщення відходів - це обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях. Також, зазначеним пунктом Порядку № 1218 визначено поняття "ліміт на утворення відходів" - це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Відповідно до п. 8 Порядку № 1218 власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Таким чином, правовий аналіз наведених нормативних приписів дає підстави вважати, що платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб'єкти, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, а обсяги відходів, які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, вже не є власністю суб'єкта, що їх передав, та не повинні враховуватись у розрахунку збору за розміщення відходів, який має стягуватись з цього суб'єкта.

Як встановлено, зокрема судом першої інстанції, в охоплений перевіркою період позивач передавав відпрацьовані люмінесцентні лампи для утилізації іншому суб'єкту господарювання на підставі договорів, що до речі також зазначено у акті перевірки, у зв'язку з чим позивач є звільнений від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, а тому підстави для нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього середовища позивачу були відсутні.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2009 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010 у справі № 2а-2374/09/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                            О.В. Карась

Судді                                                                                Г.К Голубєва

                                                                                          А.О. Рибченко

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Rambler's Top100 Украинский портАл Запорожье. Городской портал.