ЗапорiжАудит
ЗапорiжАудит.Податки.Право
аудиторськi фiрми

Неділя, 24.09.2017, 06:47

Ніколи не здавайся!

Введення в 1998 році  в Україні спрощеної системи оподаткування згідно Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» було прогресивним кроком, який надав можливість дійсно спростити для частини суб’єктів підприємництва взаємовідносини з контролюючими органами. Але цим Указом було встановлено обмеження на розмір річного доходу – 500 тис. грн., що дозволяв знаходитись на спрощеній системі оподаткування. Нажаль, цей розмір так і не змінився до 2011 року – дати вступу в дію Податкового кодексу України. За цей період інфляція, яка досягла майже 3-кратного росту, призвела до істотній зміні умов господарювання.  

Деякі підприємці вже не «вписувались» у зазначений ліміт, що іноді призводило до перевищення цього розміру. У разі такого перевищення підприємці повинні були з наступного податкового періоду – кварталу перейти на звичайну систему оподаткування. Залишалась не визначена законодавчо проблема оподаткування доходів, отриманих після перевищення ліміту та до переходу на звичайну систему оподаткування. Цю проблему було вирішено завдяки Верховному суду України, який своїми рішеннями постановив суму перевищення оподатковувати податком на доходи фізичних осіб у загальному порядку. З цим усі і узгодились.

Але залишилась інша проблема, а саме: як оподатковувати ці доходи з перевищення ліміту податком на додану вартість? За рішення цієї проблеми взялись податківці зі звичайним для них інтересом. Їх позиція зводилась до наступного.

Оскільки підприємець перевищив встановлений Указом № 727 ліміт, то він повинен перейти на звичайну систему оподаткування. У такому разі він повинен враховувати вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» (зараз – вимоги розділу V Податкового кодексу України). А вимогами пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що особа підлягає обов’язковій реєстрації платником ПДВ у разі, «коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість)».  Податківці також посилались на вимоги п. 6.1 Положення про реєстрацію платників ПДВ, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2000 р. № 79, яким було встановлено обов’язок платника єдиного податку зареєструватися платником ПДВ протягом 20 – денного строку з моменту перевищення ним 500 – тисячного ліміту виручки за товари та послуги.

На підставі вказаної позиції податківці, у разі якщо платник єдиного податку своєчасно не реєструвався платником ПДВ,  нараховували податкові зобов’язання з ПДВ та застосовували штрафні санкції. Крім цього, до таких підприємців застосовувались також штрафні санкції за неподання декларації з ПДВ.

Автор зіштовхнувся з подібної ситуацією по одному із підприємців ще у 2010 році, коли підприємець перевищив встановлений Указом № 727 ліміт та своєчасно не перейшов на звичайну систему оподаткування, у зв’язку з чим йому були нараховані податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та з ПДВ. Було вирішено, що у підприємця є шанси на скасування повідомлення-рішення, яким були нараховані зобов’язання та застосовані штрафні санкції з ПДВ. Був підготовлений адміністративний позов. Основні доводи позивача полягали у наступному.

 

У разі порушення вимог, встановлених ст. 1 цього Указу (зокрема, при перевищенні обсягів виручки) платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Згідно  вимог Указу № 727 звітним періодом для платників єдиного податку є квартал. Таким чином, підприємець повинен був застосувати загальну систему оподаткування починаючи з першого числа першого місяця наступного кварталу, а не з 20 дня після перевищення ліміту. Статтею 6 Указу № 727 встановлено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків. Таким чином, підприємець не мав бути зареєстрованим платником ПДВ за умови знаходження на спрощеної системі оподаткування. Тобто він мав зареєструватися платником ПДВ лише у зв’язку з переходом на загальну систему оподаткування, а не у зв’язку з моментом перевищення ліміту.

При цьому особа, яка є платником ПДВ, визначається ст. 2 Закону про ПДВ.  Зокрема, п. 2.3 ст. 2 Закону про ПДВ встановлені випадки, коли особа підлягає обов’язкової реєстрації платником ПДВ. Зі змісту цього пункту зрозуміло, що позивач, який відповідно до законодавства України був платником єдиного податку, до початку наступного за перевищенням ліміту кварталу не підпадає під дію цього пункту, зокрема й пп. 2.3.1  Закону про ПДВ, котрим встановлена обов’язковість реєстрації платником ПДВ у разі перевищення 300 – тисячного ліміту обсягу оподатковуваних операцій (виручки від реалізації товарів та послуг). Як би дія цього пп. 2.3.1 Закону про ПДВ розповсюджувалась на платників єдиного податку, які перевищують обсяг виручки 300 000 грн., то вони усі повинні були б реєструватися платниками ПДВ після перевищення саме 300 – тисячного, а не 500 – тисячного ліміту. Але статтею 6 Указу № 727 встановлено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, доки знаходиться на спрощеної системі оподаткування. У зв’язку з чим позивач не може одночасно бути та не бути платником ПДВ. Платником ПДВ позивач може стати лише у зв’язку з переходом на звичайну систему оподаткування.

Ось тут і починається найбільш цікаве.

Порядок реєстрації осіб платниками ПДВ встановлений ст. 9 Закону про ПДВ. Пунктом 9.3 Закону про ПДВ передбачена реєстрація осіб, які підпадають під дію пункту 2.3 Закону про ПДВ. По відношенню до позивача цей порядок може бути застосований лише після початку наступного кварталу. А пп. «а» п. 9.6 ст. 9 Закону про ПДВ встановлено, що заява про реєстрацію подається протягом 20 календарних днів з моменту досягнення особою 300-тисячного ліміту. Тобто, оскільки закон не має зворотної сили, то цю норму можливо застосувати відраховуючи 300-тисячний обсяг поставок, починаючи з наступного кварталу, та лише після того, як цей обсяг у 300 000 грн. буде підприємцем досягнуто, починається відлік  20-денного терміну для реєстрації.

Стосовно штрафних санкцій за неподання податкової звітності з ПДВ позивачем вказувалось, що відсутність факту реєстрації платником ПДВ взагалі не дозволяє застосовувати штрафні санкції за неподання звітності.

Сума грошового зобов’язання у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відповідачем визначена на підставі пп. 54.3.2 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України. Цими нормами ПКУ не передбачено застосування штрафних санкцій за неподання податкової звітності з ПДВ. Посилань же на інші норми ПКУ або на норми інших законів України у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні немає. У той же час в ПКУ є ст. 120, якої встановлюється відповідальність у вигляді штрафів за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, зокрема, ч. 1 ст. 120 ПКУ встановлено, що «неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 грн., за кожне таке неподання або несвоєчасне подання».  Але відповідач ні у акті перевірки, ані у податковому повідомленні-рішенні не вказує на порушення цієї норми права. Зазначимо що у своїх запереченнях сам відповідач визнав, що «дійсно пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7, п.123.1 ст. 123 ПКУ не містять санкцій за неподання податкової звітності».

 У такому разі санкції до позивача взагалі застосовані безпідставно тому, що п. 123.1 ПКУ відповідальність встановлена у вигляді відсотків від суми нарахованого податку, а не у вигляді конкретної суми за факт неподання податкової звітності.

Крім цього, відповідно до п. 10 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затв. Наказом ДПАУ від 25.01.2011 р. № 41 «10. Податкова звітність подається до органу державної податкової служби особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами розділу V Кодексу, за винятком розрахунку податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України, який подається особою, не зареєстрованою платником податку на додану вартість, і тільки за той звітний (податковий) період (календарний місяць), у якому такі послуги отримано».

Таким чином, виходячи зі змісту вказаної норми не можуть бути застосовані штрафні санкції за неподання декларації з ПДВ до особи, яка не є зареєстрованим платником ПДВ, за виключенням випадку осіб, які отримують послуги від нерезидентів та зобов’язані у зв’язку з цим сплачувати ПДВ із суми таких послуг і подавати до податкових органів спеціальний розрахунок.

Але позивач у періоді, за який до нього застосовується штраф, не був зареєстрованим платником ПДВ та не отримував від нерезидентів послуг. Тому застосування до нього штрафних санкцій неможливо також і згідно вимог п. 120.1 ст. 120 ПКУ.

Відмітимо, що ДПАУ свого часу у листі від 14.01.2009 р. № 513/7/16-1517-08 дійшла висновку: «Враховуючи, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) не має права на подання податкової декларації, то штрафні санкції … за неподання податкових декларацій з ПДВ фізичною особою – підприємцем, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником ПДВ, не застосовуються».

Незважаючи на таку позицію позивача, яка була обґрунтована відповідними нормами права, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Вірогідно, окрім позиції податківців, на суд повиляла і позиція Верховного суду України, який вже давно, як ми сказали вище, вирішив, що сума перевищення ліміту «єдинника» повинна оподатковуватися за загальними правилами. Але ж це Верховний суд України вирішував стосовно податку на доходи фізичних осіб, а не стосовно ПДВ, який стягується  за власними правилами. Тому позивачем була подана апеляційна скарга, яка судом апеляційної інстанції і була задоволена.

Суд апеляційної інстанції абсолютно правомірно та обґрунтовано вказав у своєї постанові на те, що при перевищенні обсягу виручки від реалізації товарів та послуг платник єдиного податку повинен перейти з наступного податкового періоду на загальну систему оподаткування. Але обов’язок платника  перейти на загальну систему оподаткування автоматично не породжує обов’язок реєстрації платником ПДВ. Відповідач не враховує приписи Закону про ПДВ, зокрема, норми пп.2.3.1 ст.2 цього Закону, якими встановлено, що такий обов’язок настає з моменту перевищення загальної суми від здійснення операції з поставки товарів та послуг, що підлягають оподаткуванню, розміру у 300 тис. грн. згідно Закону про ПДВ.

Судом апеляційної інстанції цілком правомірно та обґрунтовано вказано, що усі операції позивачки в періоді її знаходження на спрощеної системі оподаткування не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. Помилка відповідача полягає у тому, що ним ототожнюються поняття «виручки» згідно Указу № 727 та «суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню» згідно Закону про ПДВ. Про це суд апеляційної інстанції також зазначив у своєї постанові.

Судом у постанові також було відмічено, що акт перевірки не містить відомостей про перевищення позивачем ліміту у 300 000 грн. від здійснення операцій, що підлягають оподаткуванню. За таких умов апеляційний суд  правомірно визнав відсутніми підстави для нарахування  ПДВ та відповідних штрафних санкцій.

Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 10.07.2013 р. № К/9991/61598/12 по справі № 2а-0870/2920/11 залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Таким чином, була зроблена нова судова практика по цієї категорії справ. Автору вдалось за аналогічних обставин захистити ще одного підприємця (дивись ухвалу ВАС України від 14.10.2014 р. по справі № 2а-0870/7216/11). Відомі також ухвали ВАС України від 01.09.2014 р. № К/800/53854/13 та від 02.06.2014 р. № К/9991/8278/11 по справі № 2а-7266/09/9/0170, в яких суд касаційної інстанції також відмічає вищевказаний порядок обов’язкової реєстрації платником ПДВ лише у разі перевищення 300-тисячного ліміту.

На завершення зазначимо, що доводи, вказані у цієї статті є актуальними і на цей час, оскільки зміна законодавства з 01.01.2011 р. (заміна Закону про ПДВ на розділ V Податкового кодексу України) фактично не змінила ситуацію, оскільки норми п. 181.1. ПКУ є тотожними нормам пп. 2.3.1 ст. 2 Закону про ПДВ. А у п. 183.4 ст. 183 «Порядок реєстрації платників податку» прямо вказано:

«У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом».

Тобто, зараз норми ПКУ вимагають обов’язковій реєстрації лише після досягнення особою саме 300-тисячного розміру оподатковуваних операцій.

Таким чином, варто боротися за свої права та законні інтереси.

 

Заступник директора ППАФ «ЗапорожАудит. Податки. Право»,

аудитор В.М. Білюшов

 

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Rambler's Top100 Украинский портАл Запорожье. Городской портал.